Навчально-виховний комплекс «Школа АІСТ»: Центр розвитку дитини – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Сiмейна школа
АIСТ
  • На замітку
  •  
  • Перша у Вінниці приватна сімейна школа з 1 по 11 клас.
  • Дитячий садочок (Центр розвитку дитини) з елементами системи Монтессорі (з 2 років)
  • Дитячий садочок працює з 8:00 до 18:00. Є можливість відвідувати садочок до 13:00.
  •  


Дарунок школі від випускників

 На зустрічі випускників Катя Ботвіннік запропонувала зробити школі подарунок. Не від батьківського комітету, а від випускників. Подарунок не матеріальний, але від цього цінність його не менша: поділитися своїми спогадами, вихопити зі своєї пам'яті події, які  залишили яскравий і радісний слід на все життя.

   На тот момент дещо вже було записано, роздруковано і представлено випускникам безпосередньо на зустрічі. Читачам нашого сайту достатньо відвідати сторінку «Выпускники о школе АИСТ», щоб познайомитись з цими матеріалами. Ця сторіночка регулярно оновлюватиметься з появою нових яскравих і радісних клаптиків в нашій затишній "ковдрі теплих спогадів".

   Сьогодні хочеться поділитися зі всіма аістятами свіжою історією. Випускник 2006 року Іван Медведєв першим відгукнувся на заклик Катерини.

  Його записки унікальні. Вони друкуються без перекладу і виправлень, в іншому разі втрачатиметься їхня характерність, якою автор щедро наділив свою веселу статтю!

  Шкільна історія наповнилась яскравою сторінкою, і це великий успіх.

Щиро дякуємо Вані!

 

Колись у 10-му класі ходили у похід в Карпатах 120км, 7 днів, в районі Надвірної, http://cs1233.vk.me/u8863863/18102375/x_79d8d854.jpg

Якщо не усіх видно на фото, то були: Саша Лисенко, Лєна Гаджук, брати Лучніки, Аня Ботвінік з Аліком, Шура, Саша Кулік, та інші, вів групу Толік Роздорожнюк

100% десь є фотки того дійства

 Якісь деталі можна уточнити у них.

 

На 6-й, передостанній день зупинилися ми табором під Говерлою у великому туристичному кемпінгу, окрім нас там було зо 2 десятки туристичних таборів.

На той момент багато хто з нас займався у пришкільному тур-клубі "Едельвейс".

І Толік вирішив нам усім влаштувати урочисту посвяту у туристи. Місце і час були най-чудовіші! І вперше за 6 днів припинився дощ і трохи вилізло сонечко.

Ми вже пройшли 120 км по Карпатам, усі схудли на пару кілограмів, зжились та здружились, звикли до мокрого взуття і цілодобового дощу, розібрались трохи з туристичним побутом.

Задля посвяти Толік узгодив усі деталі та нюанси з Лучніками, вони ж йому і асистували під час.

Посвята:

 

Нас одягали по туристичному і по похідному)

- вібрами Шури, ... і неважливо, що вони комусь були завеликими і важили біля 800г кожен

- великий поліетиленовий дощовик від дощу, який щільно замотували

Як справжнім туристам нам одягали наплічник. Маленький, зі шкіряними лямками, але у нього турботливо було покладено 2 камені розміром з голову. Вагою біля 20-30кг

Далі на випадок відсутності дров (як же ж турист розпалить без них багаття?!) хлопцям ще давались в руки дрова - 3 соснових стовбури довжиною 2 - 2,5 метри і діаметром 5-7см.

І тепер готовий, екіпірований "турист" з наплічником та запасом дров хутенько біг навколо усього кемпінгу, щоб не халявили, позаду біг Діма Лучнік, і підбадьорював.

Усі туристи з сусідніх таборів весело гиржали і теж підбадьорювали. Та й у нашому таборі ніхто на це спокійно дивитися на міг)))

Так пробігли усі по черзі (точно бігли: Саша Кулік, Лєна Гаджук, я, Саша Лисенко)  Потім ми мали довести, які ми справжні туристи і як вміємо здобувати їжу.

Для цього на гілочці були прив'язані на ниточках: банка згущєнки з 1-м отвором і в'ялений шматок м'яса, який можна було рубати сокирою. Висота була підібрана так, що "їжа" висіла у нас на висоті очей чи лоба. "Їсти" можна було без допомоги рук і з руками за спиною стрибаючи, на "вправу" виділялось біля 30 секунд.

Тоді я зрозумів, що дострибнути і присмоктатись до банки - просто неможлива задача, вирішив спробувати вкусити м'яса, звісно відкусити його я не зміг, але коли мене вже відтягували від нього Толік з Аліком, то таки вдалося урвати шматочок розміром з соняшникову зернинку)

 

Потім усі вишикувались у шильній рід і повторювали за Толіком "клятву туриста" де 1-м з пунктів було "згущьонку віддавати керівнику", і як ми не намагались прохалявити цей пункт, з 2 чи 3-ї спроби таки усі чітко його проговорили.

І зі словами "Клянусь!" стоячий зліва у нашому ряду Лучнік жваво нас штовхнув і усі посипались як доміно).

Останнім етапом посвяти було засвідчення успішно складеної посвяти:

у нас з минулого дня лишилось з пів літри чорничок у обрізаній пляшці, що назбирали по дорозі, але вони сильно пом'ялись, Толік їх ретельно перемішав та перечавив, і усім, хто проходив посвяту, написав на лобі ЮТУ, що розшифровувалося як Юний Турист України.

А оскільки це були чорниці і на наступний день ми вже їхали у Вінницю потягом з Яремче, то ми з цими написами успішно і приїхали додому))

Емоцій і спогадів було повно, нагиржались усі від душі, і точно цю посвяту усі запам'ятали, як яскравий спогад про шкільні роки.