Ми живемо разом. Це один з принципів сімейної школи АІСТ. Коли дитина приходить до школи, то в школу приймають не тільки дитину, але усю родину. Таким чином батьки проживають разом з дитиною дитинство. У багатьох святах та заходях приймають участь не тільки діти, але й батьки і навіть дідусі і бабусі. 

Коли ми обирали садочок, нам сподобалося, ща в АІСТі багато часу й зусиль приділяється розвитку дитини, під час занятть використовують матеріали Монтессорі, проводять заняття з музикування за системою Виноградова, використвують інші прогресивні і сучасні освітні системи. Але під час навчання ми зрозуміли, що основною цінністю школи є родина. 

Мене дуже приємно здивувала організація першого і останнього дзвоника. Особливістю цих свят у АІСТі є те, що на першому дзвонику дитину і родину знайомлять з усією щколою та всї класи у цьому задіяні. А останній дзвоник присвячений вшануванню випускників, уся увага прикута до них, для кожного з них це зоряний час. Усі свята веде директор школи, при цьому він може грати різні ролі, шуткувати, співати, грати на музичніх інструментах. А вчителі готують тематичній парад з переодяганням. Мене це вразило!

Ящолт Андрій

Свого часу мені пощастило навчатися у Києво-Могилянській Академії, тому для мене найкрасномовнішим порівнянням є таке: «АІСТ — це як Могилянка, тільки школа». 

Так само, як КМА є авангардом вищої освіти, АІСТ іде у форватері освіти середньої, адже 25 років тому його засновники зробили крок у невідоме, кинувши виклик системі.

АІСТ — кузня інтелектуальної еліти, що породжує вільних людей, ковалів власної долі.

АІСТ — це динамічна система, що крокує в ногу із часом. Адже, треба визнати, що традиційна освіта містить у собі безліч пережитків радянських часів, коли освіта робила акцент на виховання людини керованої. АІСТята натомість, як і випускники Києво-Могилянської Академії, творять власну реальність. Це стало можливим саме завдяки тому, що АІСТ не фарширує дітей сухими знаннями, а навчає мислити і аналізувати, а значить — навчає жити.

Горобець Дарія

Мені пощастило бути однією з перших АІСТят, я прожила в АІСТі 10 чудових неймовірно наповнених років. У нас було все: походи, театр, музикування, тематичні занурення, а головне — вчителі, які стали нашими друзями на усе життя. Наша родина — АІСТ, до родини ми звертаємось і досі, і щоб розділити успіхи, і по допомогу. Ми з чоловіком прожили 12 років у Москві, але коли постало питання дитячого садочку для нашої першої дівчинки ми зрозуміли, у якому освітньому вакуумі ми живемо. Усі приватні школи, в які ми потрапляли пропонували нам форму, а не зміст: гарний ремонт і нові привабливі матеріали замість справжньої уваги і поваги до дитини. В АІСТі усе базується на потребах і прагненнях дитини (не на капризах і забаганках, а саме на тому, що формує особистість) і вчителі пильно придивляються і намагаються помітити найменші особливості, зрозуміти і полюбити кожну дитину, не зламати в ній те, що може бути унікальною складовою характеру. 

Для мене щастя, що мої діти вчаться в АІСТі. І я дякую АІСТу за те, що мої дитячі спогади яскраві, теплі і повні турботи і любові небайдужих мені людей. 

Ботвіннік Катерина 

Стартова школа очима мам

Адаптація до хорошого

Для мене похід сина до дитсадка був неабияким викликом. Я — єдина дитина у родині, і, до того ж, не «дитсадівська», тому адаптація мого чада була нелегким періодом і для мене.

Тепер, коли Яків ходить до садочка із задоволенням, я можу зітхнути із полегшенням, бо знаю, що переступивши поріг «АІСТа», він потрапить у середовище друзів і в руки професіоналів.

Однак, все пізнається у порівнянні.

Мушу зізнатися: перш ніж потрапити в АІСТ, ми шукали щастя у «звичайному» садочку, але вже через кілька днів я зрозуміла, що мій син не просто не палає бажанням бачити своїх виховательок, він навіть не хоче вранці розтуляти очей, бо знає, що «зараз почнеться…». Мене переконували, що півгодинна ранкова істерика в групі – нормальне явище, через це проходять всі. Вірити цьому не хотілось, тож ми звернулися в АІСТ.

Перед вихователями стояло складне завдання: не просто допомогти Якову адаптуватися у строкатому дитячому (різновіковому!) колективі, але й повернути довіру дитини до педагогів як таких…

Питання йти чи не йти в садочок у нас відпало приблизно через два тижні, і жодної сльози – від першого дня і досі – не було пролито з цього приводу. Я розумію чому все саме так, а не інакше, кожного разу, коли приходжу в АІСТ.

Я бачу, що моєму синові тут цікаво. Не буду приховувати: мені і самій цікаво!

Уявіть ситуацію: дитина приходить додому і повідомляє:

—          Мама! Я сьогодні склав біноміальний куб!

І це не тому, що його змусили чи вимуштрували, а тому, що були створені умови, в яких дитина навчається серйозним речам, граючись. Тому, що вихователь – не цербер, а старший друг, який може донести інформацію у доступній формі. Тому, що науку не нав’язують, а пропонують. Це так просто і так складно водночас.

Тут немає зрівнялівки, тут поважають і всебічно розвивають індивідуальність.

Тут не намагаються зробити дитину «зручною», а вчать бути самим собою.

Тут старші не глузують із менших, а допомагають їм.

Мій особистий висновок: адаптація – не такий вже й складний процес, коли адаптуватись доводиться до хорошого.

Горобець Дарія

 

Елементарне музикування

Лев Михайлович Виноградов, засновник і автор унікальної системи елементарного музикування, великий друг АІСТа, бував у школі неодноразово. Коли моїй доньці було 2 місяці, я зателефонувала йому, відрекомендувалась і попросила дати мені пораду, як мені почати дорогу до музики зі своєю дитиною, якій лише два місяці, чи не зарано я починаю про це замислюватися і отримала несподівану відповідь: «Катю, ти спізнюєшся приблизно на 2 роки, треба було слухати і любити музику ще тоді, коли ти тільки збиралася стати мамою! Проте … » і далі пішли цілком конкретні рекомендації, які реалізувати в домашніх умовах мені було не під силу, і дуже чітко показали мені той гігантський обсяг роботи, який проробляють вчителі музики в АІСТі, щоб дати нашим дітям відчути, полюбити музику і тільки після цього органічно прийти до вивчення музичної грамоти. Коли я була школяркою, АІСТ ще не відкрив для себе систему Виноградова, тому я пройшла класичну музичну школу і страшенно бунтувала проти необхідності сидіти за фортепіано або вивчати сольфеджіо 2 години на день. Опинившись на уроці елементарного музикування зі своєю дитиною, я була вражена, оскільки з першого погляду це було більше схоже на урок фізкультури. Більше того, моя спроба робити щось разом з однорічною Танечкою її ручками, були припинені наступним зауваженням: «Хочеш допомогти – сідай і роби те, що роблять діти: стукай по барабанчиках, стрибай на м’ячику, повзи на чотирьох під мотузкою. Покажи їй, що це робити легко, цікаво і приємно».

Діти вчаться відчувати ритм, пробігаючи під довгою мотузкою, яку крутять викладачі, хоч-не-хоч, дитина повинна почути, як мотузка б’ється об підлогу: саме тоді слід зриватися з місця, щоб встигнути проскочити.

Діти скачуть на м’ячиках під ритмічну музику, і катаються по них животиками під більш мелодійну. Так вони вчаться розуміти, яка музика відповідає якому типу рухів, вчаться відчувати темп, інтуїтивно відрізняти мажор від мінору. АІСТ часто проводить відкриті уроки і приємно бачити, що діти не соромляться і не бояться дорослих, навіть, якщо це директори шкіл, які дивляться на все, що відбувається, без посмішок.

Всі інструменти зроблені виключно з натуральних матеріалів: дерево, метал, шкіра. Дітки сидять на килимі, а не за партами. Мами і вчителі разом із дітьми грають у всі ігри. Дивно, що система елементарного музикування при всій своїй зовнішній несерйозності, дає абсолютно дивовижні результати. Вперше я оцінила цю методику на музичній вітальні, коли я побачила, як грають на флейтах і ксилофонах п’ятирічні діти, потрапляючи в ритм пісні. Діти, які не пройшли жодного індивідуального заняття, що не просиділи ні хвилини за партами на уроках сольфеджіо! Вони грали і не думали про те, куди поставити пальчик, куди вдарити паличкою, вони грали і раділи тому, як красиво звучить музика! А дорослі діти і випускники навіть організовують цілі ансамблі.

Серед випускників шкіл не мало професійних музикантів, але головне, що дає АІСТ дітям – це любов до музики, вміння захоплюватися нею, радіти і енергетично підживлюватися з її допомогою! Нещодавно АІСТ приймав у себе концерт класичної музики проекту «Мистецький експедиції» і я спеціально звернула увагу на слухачів. Мені, випускниці традиційної музичної школи, дуже хотілося б любити музику так щиро і не соромлячись!

Англійська

На перших уроках англійської чудова Тамара Анатоліївна говорила практично виключно англійською і я, як відповідальна мама, почала тихесенько перекладати своїй доні пісеньки та емоційні запитання вчителя, у яких до того ж була неабияка інтрига. На свій подив, за це я отримала зауваження: «Катя, це ти все пропускаєш через голову, а діти вбирають мову всім тілом, органічно, не заважай їй!». Вже на наступному уроці моя Танюша простягла Тамарі Анатоліївні свою ляльку, з якою всі віталися, і вона відповідала голосом, який лише злегка нагадував голос Тамари Анатоліївни. Малюки так багато рухаються на уроці англійської, що немає ніяких сумнівів в тому, що мову вони вбирають всім тілом!

Одну просту хитрість я з радістю «забрала додому»: діти просто обожнюють, коли їх плутають! Найбільше вони прагнуть дати правильну відповідь не для того, щоб відзначитися або заробити бал, а щоб допомогти дорослому, який зовсім заплутався і впевнений, що «ears» у нього ростуть на колінах, а в рюкзак в похід треба взяти не «hat», а «cat».

Монтессорі

Коли я привела свою дитину в дитячий садок їй було 2,5 роки, і першого ж дня я зрозуміла, наскільки навіть найсімейніший і теплий дитячий садок у світі контрастує для дитини з домашньою атмосферою. Діти граються і працюють у звичних для них умовах, у компанії, що вже склалася, і новий малюк автоматично опиняється за бортом, лише вихователі намагаються зігріти його, зайняти, допомогти йому звикнути, та все ж малюк почуває асиметрію в такому підході, тягнеться до дітей, які поки не готові його прийняти. Звичайно, це величезний стрес. Помітивши мій стан, вихователька підійшла до мене, обійняла за плечі і сказала: «Катюша, ти можеш залишитися разом з нею, адаптувати її, дати їй звикнути, подружитися». І я залишилася. І я вдячна АІСТу за можливість згладити цей перший момент соціального стресу!

Моя робота передбачає вільний графік, тому кілька місяців день у день я проводила у дитячому садку, а працювала ночами. І я не шкодую про ті безсонні ночі, тому що я прожила разом зі своєю дитиною кілька місяців дитинства, я познайомилася з усією групою, я близько пізнала всіх вихователів і допомагала їм усім, чим могла, я ходила на уроки і читала дітям казки на сон. Я побачила стільки дивовижного за ці кілька місяців!

Перше, що мене привабило, це практична зона Монтессорі. Дуже легко в красивій кімнатці показати дитині, як грати красивими кубиками. Набагато складніша задача дати їй розділити на білок і жовток десяток яєць, порізати яблуко або почистити моркву. Тому що потрібно стежити за процесом, а головне – прибрати після. Вихователі АІСТа не шкодують сил на утримання активної практичної зони і цим дуже полегшують життя мам. Мамі дуже приємно раптом виявити у дитини вміння, яке їй дала не вона. Для мене виявилося справжнім подарунком, коли ми зібралися пекти пиріжки, я вже приготувалася пояснювати доньці, як розгортати тісто, морально налаштувалася на гори борошна навколо і раптом виявила, що вона не грається, а якісно і акуратно по-справжньому мені допомагає, економить мій час і сили!

Коли ми вперше святкували День народження донечки в садочку, я побачила, як традиція привітання за системою Монтессорі допомагає їй відчути власну значимість, усвідомити своє місце у величезному світі! Моя дівчинка сиділа на високому стільці-троні, а вихователька розповідала всім дітям, що три роки тому в нашій галактиці Чумацький Шлях, в Сонячній системі, на планеті Земля, в країні Україна, в місті Вінниця, в школі АІСТ, у групі Мурашки з’явилося нове маленьке сонечко –Танюшка. На килимі з’явилися зображення сонячної системи, планети, країни, школи, вони складалися як матрьошка, а в центрі всієї цієї конструкції запалилася свічка. І ось планета Земля (дерев’яний глобус) опинився в руках у моєї дочки і вона пройшла свої три кола навколо сонця і розповідала, що ж відбувалося з нею в ці три роки. Ось перше коло: вона навчається посміхатися, пробує сидіти, розмазує по всьому столу свою першу кашку. Друге коло: вона встає на ніжки говорить перші слова, надягає черевички. Третє коло: вона приходить в АІСТ, знаходить собі друзів, ходить на уроки, читає літери. І всі ці події проносяться у мене перед очима і мені так хочеться, щоб кожен рік вона ось так ходила і згадувала, якими були її перші роки, розуміла, що вона – маленьке сонечко, навколо якого крутиться її власна маленька система, її світ. А потім кожна дитина бере в руки свічку і бажає своєму другу-імениннику щось, без жодних обмежень. Нехай це будуть найбільш приземлені побажання, такі як «багато ляльок» або найбільш піднесені, нехай трохи банальні «любові і щастя», але це буде для кожного можливість висловитися перед публікою без репетицій, без будь-якої критики і цензури.

Ботвинник Катерина