Мемуари – це жанр, який не завжди цікавий читачеві, але завжди цікавий тому, хто пише…
Ми ж хотіли описати те, що, на нашу думку, є цікавим не тільки для нас, але й корисним для усіх, хто спроможеться дочитати цю історію до кінця.
Ми попіклувались про зайнятого читача, тому розбили кожен прожитий нами навчальний рік на 3 частини – події, проблеми та знахідки, але проблеми будуть не зрозумілі без подій, а знахідки можуть здатись відірваними без проблем.
Ми намагались зекономити папір, тому події не деталізували, а знахідки, вже раз згадані, у наступні роки більше не повторювали.
Ми подумали і про найтерплячіших читачів і для них пропонуємо прочитати статті, які знаходяться поряд з нашою історією – у них можна знайти відповіді на ваші запитання та методичні рекомендації.
Ми – це школа “АІСТ”, яка хоче, щоб її розуміли…
Читайте “АІСТорію”!
1990 — 1991
навчальний рік
Події
— 28 серпня 1990 року. — перша згадка в наказах міського управління освіти про “АІСТ”, яка засвідчує, що у м. Вінниці з’явилась одна з перших недержавних шкіл у тогочасному СРСР. Ця школа базувалась на таких засадах:
Головні принципи: свобода, гуманність, природовідповідність, індивідуалізація.
Основні педагогічні засоби: сімейна атмосфера школи, пізнання, творчість, мистецтво, активна діяльність, направлена на Добро і Красоту, спорт.
Критерії педагогічної успішності: стан дітей, учителів, батьків.
Життя школи динамічне і формується творчими зусиллями усіх дітей, учиетлів, батьків.
Мета школи: створення умов для повної самореалізації кожної дитини, учителя, батька, для повноцінного проживання на усіх етапах життя.
Кожен учитель “АІСТа” вільно приймає педагогічне кредо школи:
— “Спочатку люби – потім учи” (Я.А. Коменський)
— Приймай дитину такою, якою вона є.
— Визнавай право дитини на помилку
— Допомагай дитині діяти самостійно.
— Пізнавай себе і вдосконалюйся.
— Приїзд Шалви Амонашвілі 1 жовтня на конференцію у Вінницький педінститут. Перед конференцією він відвідав школу, подивився виставу, яку ставили першокласники (“Три поросятка” — сценарій Бєліна О.І., написаний для 11 школярів) англійською мовою, погладив дітей по голівках, накинув пальто, і раптом Ніна запитала: ”А як по-грузинськи буде “мама”? Він зупинився у дверях і хтось з дітей продовжив: ”Може б Ви провели урок грузинської мови? ” Амонашвілі рішуче зняв пальто і з захопленням почав вести урок грузинської.
І на прощання сказав: ”Ви все правильно робите, у вас все вийде.”
Після цього почались безконечні поїздки на семінари та конференції, захоплення ідеями Вальдорфської школи, системою розвиваючого навчання, гуманістичною школою Карла Роджерса…
”Дитина — носій своєї місії. Але місія ще не доля. Доля залежить від якості виховання та умов соціального життя”
(Ш.Амонашвілі)
— Участь у Першому міжнародному фестивалі “Нова школа” в Криму 6 — 12 серпня.
Саме цей фестиваль дав школі “АІСТ” великий енергетичний запас, впевненість у своїх силах, у правильно обраному шляху. Цей фестиваль надовго запам’ятався всім учасникам найяскравішими враженнями.
Ідея фестивалю — освіта без кордонів
Мета фестивалю — діалог педагогічних культур
Завдання фестивалю — контакт-знайомство, комунікація-взаємозбагачення, консенсус-єднання, фієста-свято
Це був перший фестиваль, де поряд працювали, спілкувались, дискутували різні люди з усього світу (Нідерланди, Польща, Велика Британія, Німеччина, США, Бельгія, Франція, Румунія, Болгарія, Росія, Україна) люди з усього світу, але однієї професії — всі вони були педагогами. Тут голосно звучали нові ідеї:
В.Шаталов: “Емоційне проживання та інтеграція”
М.Кукушкін: “Викладання курсу філософії та театральної педагогіки у школі”
М.Богуславський: “Майстерня історії нових шкіл світу”
Т.Ковальова: “Альтернативні освітні системи та концепція шкіл діалогу педагогічних культур”
А.Шапіро: “Теорія інтересу у шкільному розвиткові дитини”
Д.Лінц: “Глобальна перебудова освіти”
Маленька детективна історія
Темної тихої південної ночі доцент кафедри російської та зарубіжної літератури та викладач кафедри педагогіки Вінницького педінституту підкрались до стенду із свіжим випуском стіннівки, яку щоденно готував оргкомітет фестивалю. Стіннівка мала досить дивну назву — “АІСТовать всех!”. Оглянувшись по боках і зробивши вигляд, що вони просто прогулюються поряд з парканом, який відгороджував їдальню від спортплощадки, вони тихенько і акуратно зняли згадану стіннівку і елегантно, із словами: “Ми лише роздивимось з колегами зблизька і при світлі” понесли її у свій корпус. Ця газета (1,50 на 1,20), повністю присвячена першій презентації школи “АІСТ” на міжнародному рівні, сьогодні є однією з найбільших цінностей шкільного архіву, а героями ночі були головні попечителі школи — Єгурнова Л.З. і Степаненко Л.К.
— Л.К.Степаненко – голова Попечительської ради школи “АІСТ” (з інтерв’ю кореспонденту газети “Вінницька правда” від 16 травня 1991 року):
“Поява школи викликана нашим бажанням вчити дітей комплексно, не поспішаючи. Вчити так, коли педагог апелює не лише до розуму учнів, а й до їхньої духовності, фантазії, образного пізнання навколишнього світу, сіє зерно практичних навичок. Та чи не найголовніше завдання “сім’ї” створити, насамперед, альтернативу існуючій системі освіти, котра за довгі роки так і не виправдала надій ”
— Із звернення Шалви Амонашвілі до голови Вінницького міськкому:
“Я щиро радію, що саме Вінниччина виявилась тим місцем, де, можливо, вперше реалізувались елементи Концепції суспільно-державного механізму розвитку народної освіти і створення альтернативних освітніх закладів.
За дорученням АПН СРСР я уважно ознайомився з підходами до створення у вашому місті сімейної школи “АІСТ”. Відвідавши уроки, поспілкувавшись з батьками, дітьми, вченими Вінницького педінституту, я глибоко переконався в головному — потрібно максимум зусиль та уваги, щоб почата життєдіяльність сімейної уваги, щоб почата життєдіяльність сімейної школи отримала від Вас глибоку підтримку”.
(18 квітня 1991 року)
19 серпня у день ГКЧП – “АІСТ” здав документи на реєстрацію школи як юридичної особи, а останній підпис на документах з’явився знову ж таки 28 серпня так, ніби не міг з’явитись якимось іншим числом (див. вище)
Проблеми
— Як об’єднати свободу з гарним вихованням?
Інколи дитина з-під парти видає геніальні ідеї, які чомусь не приходять їй у голову, коли учитель вимагає від усіх зразкової поведінки. Тому ми поставили собі за мету зберегти світ, у якому дитина розвивається природньо, тобто вільно, але ми ще не знали, що нас чекає доля терплячих садівників. Як інколи важко змиритись з тим, що поряд з розквітлими трояндами знаходиться пуп’янок, який чомусь так довго не розвивається. Як би ми не хотіли прискорити процес, а квітка розцвіте лише тоді, коли прийде її час. Тому садівник працює і чекає…
— Відсутність приміщення для навчання – одного дня посеред зими наші парти були виставлені на вулицю, як наслідок — паломництво по райкомах, міськкомах та обкомах компартії.
— Пошук юридичного статусу.
Нам можуть не повірити, але міське управління освіти, на чолі з Галиною Миколаївною Вергелес (нині – заступник міського голови) пішло нам назустріч. Цей факт викликав здивування і навіть заздрість на педагогічних конференціях і семінарах у наших колег. Як наслідок — з’явилась перша в Україні та СРСР школа такого типу. До речі, у результаті серйозних досліджень було з’ясовано, що у схожих (сімейних) школах навчались Сергій Михалков — класик дитячої літератури, — Микола Куліш — видатний український драматург та відомий академік — Андрій Сахаров.
— З наказу про відкриття школи
“На основі подання відділу народної освіти Вінницького міськвиконкому від 24.08.1990 року №01-02-309 дозволити відкрити в порядку експерименту приватний перший клас сімейного типу з 1 вересня 1990 року.”
До речі, назва школи “АІСТ” була придумана 9 — літньою Ніною Степаненко, яка розшифровувалась так:
Школа Аригинальная
Интересная
Спортивная
Театральная
у результаті обговорення вийшло
Альтернатива
Искусство
Спорт
Творчество
— Поява перших традицій:
— Англійський клуб;
— Театральний фестиваль (вистава “Сніжна королева” Шварца, у якій брали участь всі 25 учнів і 12 учителів);
— Вечорниці, посиденьки;
— Вивчення народних ремесел (кераміка, вишивка);
-5 новорічних дідів Морозів (Пер Нуель (франц.), Кнехт Рупрехт (нім.), Баббе Наталлє (італ.), Санта Клаус (англ.)
— Перший “фірмовий” бланк виглядав так:
- Перша шкільна валюта;
- Перший випуск щорічника “АІСТ-прес”
1991 – 1992
навчальний рік
Події
— За півроку школа перелітала з “гнізда” в “гніздо”:
- Будинок учителя (для 1-го класу);
- Клуб туристів (для 5-го класу і пізніше — 8-го — підпільного — “Меркурій”, на нього ніяких документів не було);
- Станція юних натуралістів;
- Спорткомплекс “Космос”;
- Політехнічний інститут (в якому вдалось провести 4 навчальні роки на 4 поверсі енергетичного корпусу).
Із статті київської газети “Перемена” №48 від 25 грудня 1991 року:
“Тепер в “АІСТі” вже цілих п‘ять класів. Діти навчаються за особливою методикою, навіть не намагаючись наслідувати звичайній школі. А те, що викладають у них мами і тата та ще кілька їх близьких друзів, схоже, дітей зовсім не знічує.
Ні журналів, ні щоденників, не існує. Кожен сам знає, на що він здатний. А ось домашні завдання є. Тому вечорами сімейна школа розбивається на кілька сімейних “шкіл” по домівках”.
— Візит у школу Елізабет Ван Сантен (Нідерланди) — консультанта шкіл Монтессорі.
За кілька днів її перебування у Вінниці проведено 2 семінари для учителів міста, батьків, студентів, та всіх зацікавлених.
Після візиту Елізабет школа серйозно взялася вивчати педагогічну систему Марії Монтессорі — розпочався пошук і вивчення всієї літератури, пов’язаної з цим питанням;
були організовані поїздки у московський Дім М.Монтессорі (перші два документи про закінчення цих курсів були отримані нашими вчителями у цьому році)
А вже у наступному навчальному році з’явилась стартова школа для малюків 3-5 років, орієнтована на систему М.Монтессорі.
— Офіційна презентація у Києві 26 жовтня на запрошення Творчої спілки вчителів України. Уся школа у складі 50 чоловік прибула в Київський Міський Будинок учителя. У Ботвінник Ганночки було свято — їй виповнилось саме в цей день 12 років, і сам Джун Рі — радник президента США з питань освіти — подарував їй розкішний букет троянд, який Тетяна Павлівна (член Попечительської ради “АІСТа”) дуже довго зберігала як сімейну реліквію.
На цій презентації І.Юхновський зауважив: “Все дуже цікаво, але висновки будемо робити через 10 років…”
P.S. Своє 10-ліття школа таки відсвяткувала з такими званнями:
— асоційована школа ЮНЕСКО
— експериментальна площадка АПН
— партнер ЮНІСЕФ у компанії підготовки спеціальної сесії ООН в інтересах дітей
Проблеми
— Здобуття юридичного статусу
Перед початком навчального року постала проблема визнання школи як юридичної особи, якою до цього часу не було. Щоб відкрити банківський рахунок, школа мусила зареєструвати приватне підприємство “Омега-В”, яке і виконувало функції юридичної особи. Закону ж про приватні школи “Не було , немає, і не може бути”, — так сказав юрист при міськвиконкомі. Він ще не знав, що новий закон про освіту тільки-тільки вийшов (його на вихідні привіз з ВР ректор Політехнічного інституту Б.Мокін). А далі почалось найцікавіше — ніхто не знав, що з цим законом робити — процедури реєстрації приватної школи просто не існувало.
Єдиний прецедент трапився у Томську цього ж року, де міська рада взяла на себе сміливість самостійно прийняти рішення про реєстрацію приватної школи.
За цим зразком і був відправлений учитель школи “АІСТ”, який попав у Томськ на вихідні, коли всі державні заклади відпочивали… Після усіх пригод Томський документ потрапив у понеділок зранку у Вінницю
З’явився досить цікавий документ “про видачу ліцензії”, який і вважали деякий час самою ліцензією. І лише у 1995 році школа отримала справжню ліцензію, згідно з якою “Сімейній загальноосвітній школі 1-3 ступенів “АІСТ” надається право на здійснення діяльності, пов’язаної з наданням послуг для одержання загальної середньої освіти, за рівнем початкової, неповної і повної загальної середньої освіти.”
— Цього ж року стаття “По рублю — и в школу не пойдём”, опублікована у московській “Комсомольській правді” поставила під загрозу існування школи “АІСТ”. Чого вартий лише початок цієї статті: “Мне сказали, что дети танцуют. А по-моему, они просто стояли на ушах. Включили проигриватель на скорость 78 и носились по комнате, как угорелые .” Далі автор намагався протиставити новоявлену школу традиційній, називаючи “АІСТ” промінцем у сірій тьмі державних шкіл…
Зрозуміло, що все написане не було узгоджене з героями нарису, тому не дивно, що реакція на статтю була негативною…
“АІСТ” вижив, зберіг своїх друзів, але став набагато обережнішим.
- Пошуки приміщення тривають — розглядається навіть варіант побудови власного будинку — було вибрано мальовниче місце на березі Бугу — детально вивчено геополітичні шари у цьому районі за допомогою карти, викраденої на 40 хвилин із секретного архіву…, але доля розпорядилась інакше.
Знахідки
— Навчальний рік почали ділити за принципом 6 робочих тижнів + 1 заліковий + 1 канікулярний (вийшло 5 квінт, у яких рівномірно розподілено навантаження);
— перші залікові книжки для кожного учня;
-з’явилась і починає розроблятись ідея апеляції;
— уроки проводились “парами” (2 учителі проводять 1 урок або 1 учитель проводить 2 уроки підряд, або 1 учитель об’єднує 2 різних уроки — наприклад, фізику і математику)
Відправні аксіоми школи
- Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.
- Якщо дитина живе в ворожості, вона вчиться агресивності.
- Якщо дитину висміюють, вона стає замкненою.
- Якщо дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини.
- Якщо дитина росте в терпимості вона вчиться приймати других.
- Якщо дитину підбадьорюють, вона вчиться вірити в себе.
- Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною.
- Якщо дитина росте в чесності, вона навчиться бути справедливою.
- Якщо дитина живе в безпеці, вона вчиться вірити в людей.
- Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.
- Якщо дитина живе в взаєморозумінні і дружелюбстві, вона вчиться знаходити любов в цьому світі.
(“Перемена” 1991 року)
1992 – 1993
навчальний рік
Події
— Видання Джері Мінцом (США) 2-го Каталогу альтернативних шкіл світу. У ньому вперше з’явилося ім’я “Stork family school” — школи “АІСТ”
— Перемога у конкурсі проектів, організованому Асоціацією інноваційних шкіл і центрів. Переможці конкурсу були запрошені на презентацію на Міжнародній науково-практичну конференцію у Підмосков’ї .
Фрагмент проекту:
Сімейна школа “АІСТ”
Альтернатива Искусство Спорт Творчество
- Дата народження: 28 серпня 1990 року.
- Місце народження: Україна, м. Вінниця.
- Батьки: 7 цивільних осіб — Попечительська рада (ПОПС).
- Усиновлювач: Академік Б.І. Мокін.
- Мета школи: створення умов для якнайбільш повної самореалізації кожної дитини, учителя, батьків, для повноти буття кожного на кожному етапі життя.
- Головні принципи школи: свобода, гуманність, природовідповідність, індивідуалізація.
- Основні педагогічні “засоби”: сімейна атмосфера школи, пізнання, творчість, мистецтво, активна діяльність, направлена на Добро і Красу, спорт.
- Критерії педагогічної успішності: стан дітей, учителів, батьків.
- Життя школи: динамічне і формується творчими зусиллями всіх — дітей, учителів, батьків.
Медична картка
Пацієнт: Школа “АІСТ”.
Антропометричні дані:
Вага в загальному (75 дітей, їх батьків, 31 учитель, 7 попечителів): солідна.
Зріст (професійний, творчий, духовний їх же): безмежний.
Розмах крил: величезний.
Зліт: вертикальний.
Тиск (на дітей, учителів, батьків): помірний.
Температура ентузіазму: підвищена.
Пульс: наповнений, інколи прискорений.
Формула крові: Діти
Учителі ПОПС
Батьки
Підшкірно-жирова клітковина: дуже тонка, залежить від спонсорів.
Кістково-м’язова система: підготовчий, 1, 2, 3, 5, 7, 9, 10 класи + мами і + тата (класні наставники).
Судинна система: учительська колегія.
Серце: творча лабораторія заслуженого учителя України, доцента Вінницького педагогічного інституту Вітковської Н.С.
Нервово-психічна сфера: ПОПС.
Гострота зору: 200%.
Анамнез: хронічна бідність, бездомність.
Запобіжні щеплення: від авторитарності, байдужості, понурості, сірості, духовного рабства.
Відомості про роботу
Організація навчального процесу
Поділ навчального року на 5 відрізків (квінт), які складаються із 6 навчальних тижнів, 1 залікового тижня і 1 канікулярного тижня, робить шкільне життя більш ритмічним і впорядкованим. Уведення в усіх класах Залікових книжок робить заліковий тиждень більш привабливим.
30 — 35 хвилинні уроки дозволяють зекономити час і урізноманітнити стандартний учбовий план щоденними (починаючи з підготовчого класу) уроками англійської мови , історії культури, комп’ютерної творчості, логічних ігор і задач, хореографії, плавання, майстерності актора, психологічного тренінгу.
Головні форми професійного спілкування
- щоденний експрес-аналіз в початковій школі;
- щотижнева педагогічна колегія;
- щомісячний науково-практичний семінар для батьків і учителів “Ми будуємо школу”.
Із звернення до учасників конференції:
“Ми не робимо неймовірних заяв, а просто передбачаємо, що маленькі діти наділені здатністю навчитись чого завгодно. Те, що вони засвоюють без будь-яких зусиль. З 12, 13 чи 14 років, пізніше дається їм з труднощами або взагалі не дається. Те, що дорослі засвоюють з труднощами, діти вивчають заввиграшки. Дорослі іноді лінуються навчатися, тоді як діти готові вчитися завжди.
Щоб наші діти, підростаючи, вільно говорили на кількох мовах, уміли плавати, їздити верхи, писати олійними фарбами, грати на скрипці — і все це на високому професійному рівні, — слід, щоб їх любили (що ми й робимо), поважали (що ми робимо рідко) і давали їм розпорядження все те, чому б ми хотіли їх навчити.
Неважко уявити собі, який би став світ, якби величезне бажання дітей учитися не притуплялось іграшками і розвагами, а заохочувалось і розвивалось”.
Після презентації школи їй дали першу серйозну експертну оцінку. Серед рекомендацій провідною була:
— “Вам потрібні не методологи, а нові соратники” (И.Фрумін);
Конференція дала великий поштовх для пошуку нових ідей. Ми зрозуміли, що багато педагогів вже розробили нові методики, концепції, підходи.
Традиційну школу потрібно було заміняти творчою, але з’ясувалось, що весь традиційний інструментарій уже не зможе працювати в наших умовах. Прийшлось генерувати все від початку і до кінця.
Знахідки
— Зближення зі школою з Красноярська (директор Фрумін І. та Томською приватною школою, яка була нашим однолітком (саме в них була запозичена ідея присутності кількох педагогічних систем в одній школі)
— Поява перших уроків духовного співу, які згодом стали традиційними. Через 6 років Маргарита Федорівна Головіна (школа самовизначення – Москва) нам призналась: “Я вам заздрю, бо ваша школа — це школа єдиного дихання, ви можете співати разом.”
— Перші сценарії до гри “Знімається кіно”…На сьогодні у школі є близько 50 авторських текстів.
Проблеми
- Пошуки “аістиних” вчителів. Часто “виплекані” школою молоді студенти покидали її, завдаючи болю, але нас втішала думка, що зерна, посіяні нами, не пропадали дарма.
- “Підпали”, які влаштовували першокласники в туалетах, підвалах, і на даху політехнічного інституту.
1993 — 1994 н. р.
Події
— Поява стартової школи (в різновікову групу входило 16 дітей). Головною причиною появи стартової школи були безтурботні учительські діти — батьки їх віддавали весь свій час школі і пошуку нового інструментарію для реалізації нових ідей. Ця стартова школа не могла бути традиційною з простої причини — всі діти були різного віку, тому й методика мала задовольняти усіх — від 3 до 6.Крім цього, група була підпільною, — з наказу про реєстрацію стартової школи з’явилась лише 26.09.94 року. Тому в політехнічному інституті на 4 поверсі тримати її було небезпечно (зрозуміло, що й інститут був би не в захваті від такої перспективи).До пошуків приміщення підключилось рідне управління освіти м. Вінниці, яке поселило наших діток у сусідньому дитсадку.
- Оголошення ООН у 1993 році, що наступний рік стане роком сім’ї. Це дозволило школі впевненіше відстоювати свої пріоритети (навіть на сьогодні термін “сімейна школа” відсутній у педагогічній науці)
— Запрошення від мера Єрусалима на участь у всесвітньому конгресі “Проблеми освіти у мультикультурному суспільстві.” На жаль, через відсутність коштів, участь прийшлось брати “заочно.” Запрошення на конкурс було результатом презентації школи у 1991 році на 1 міжнародному фестивалі в Криму. Саме тоді зав’язалась дружба з багатьма педагогами світу, які по сьогодні підтримують з нами творчі та дружні контакти. Це спілкування часто рятує нас від сумнівів, розгубленості і створює кругову поруку добра.
— Перші призові місця у міських предметних олімпіадах з біології. Уже через рік у школі з’явились призери міських та обласних олімпіад з біології, математики, фізики, географії, англійської мови і української мови.
— Перший випуск. Перша в історії школи золота медаль (Єгурнов Єгор). Усі випускники продовжили навчання у різних напрямках: музика і іноземні мови, історія та економіка, техніка та медицина.
— Ґрант наукового фонду Едвардса (США) дозволив школі взяти участь у Міжнародному фестивалі “Авторська школа” (м. Сочі). З фестивалю “АІСТ” привіз лаври лауреата. Поїздка почалась з того, що посеред ночі автобус з 35-ма учасниками (дітьми, вчителями та батьками і повним набором для проживання у палатковому містечку) раптом чмихнув і зупинився до ранку серед шосе. З одного боку — відкрите поле, з іншого — виноградник. Ця ніч запам’яталась надовго ревом літаків — поряд був аеродром — та постійним шумом автомобілів, а ще спанням на зораній землі під відкритим небом.
Легендою поїздки стало піаніно, роздобуте у Сочинській музичній школі і чудом запхане в автобус (цим чудом були 6 учителів, один з яких був забутий під інструментом, і тільки доїдаючи зайву порцію, хтось здогадався, що вона належить шостому…).
Фестиваль подарував школі багато нових друзів — ми подружились з Тубельським О.Н., Адамським О.І., школою “Ключик” (Москва), Симоном Соловейчиком.
На фестивалі “АІСТ” організував “Англійський клуб”, де будь-який гість міг вивчити англійські і американські пісні, брати участь в конкурсах і навіть виграти приз — шоколадні яєчка, писаночки і дзвіночки.
Із статті у газеті “Первое сентября” від 25.08.1994 р. “АІСТ” з Вінниці”: “Як правило, коли створюють школу для того, щоб було добре одній дитині, решта дітей, які рано чи пізно прийдуть туди, також будуть почувати себе там комфортно.”
А в один з вечорів нами відкрився імпровізований шинок, — де всім присутнім роздавались вареники, не вистачило тільки Тетяні В´ячеславівні, яка ці вареники цілий день ліпила.
Фестиваль черговий раз підтвердив, що школа тримається на команді учителів, батьків і дітей, які з дня в день, з року в рік створюють не модель, а реальну живу школу для реальних живих дітей.
- Поява Клубу шанувальників поезії “Свіча”, розрахованого на учнів “від 2 до 102 років”(із статуту клубу). З часом клуб “обжився” в окремій кімнаті і навіть створив власний гімн
- Свято “Літньої книги”, на якому була задіяна вся школа, а в центрі діти, які оформили куточки з виставками найрізноманітніших варіантів своїх “щоденників читача” з ілюстраціями, коментарями та відгуками про прочитані за літо книги. Під час самого свята 4 великі команди, що складались з батьків, учителів, дітей, знайомих та всіх причетних до школи, змагались за звання найкращого читача, а призом був величезний яблучний пиріг, шматочок якого дістався в кінці-кінців кожному.
- Москва. Домодєдово. Дитячий садок Монтессорі — знайомство із структурою та особливостями роботи за системою Марії Монтессорі. З цього часу участь у семінарах та конференціях, які проводять школи Монтессорі з метою навчання та стажування стає регулярною.
- Вікторія Біла виграє конкурс, який проводить конгрес США як Акцію на підтримку свободи у посткомуністичних країнах і від’їжджає на рік вчитись у США.
Проблеми
— Налагоджування стосунків з господарями політехнічного інституту:
Одного гарного сонячного ранку в нашу учительську (отриману після капітуляції кафедри політекономії, яка не витримала сусідства з демократичною школою) зайшов елегантний мужчина із високим званням і напружено заявив: “Ваші милі дітки виколупують виделками, взятими з нашого буфета, з нашого монументального панно “Слава радянській науці” на фасаді інституту кольорові камінці”. На це Оксана (класний керівник) впевнено заявила: “Це не могли бути наші діти — вони ростуть в оточенні прекрасного, вони творять це прекрасне і душі їхні розкриті всьому прекрасному…” Натхненний вираз обличчя Оксани переконав високого відвідувача в тому, що далі вести розмову немає сенсу. А в кінці дня діти загадково і захоплено поділились з Оксаною своїми досягненнями і винахідливістю — в їх руках була хитро пристосована для “діставання” кольорових камінців з цементного розчину виделка…
— Перші контакти з санепідемстанцією: “Як ви можете жити, якщо ви не отримали на це дозвіл у нашій організації?” Правда, закінчилась ця історія зовсім мирно: до нас прислухались і наші прагнення не розбились об айсберг побутових негараздів. Хоча ми досі не розуміємо, чому ковбасу і хліб слід різати на різних дощечках, я тільки потім об´єднувати в один бутерброд і з´їдати. А батьки продовжували по черзі годувати своїх діточок, демонструючи явні переваги сімейної кухні — діти навіть звикли до особливостей фірмових страв кожної родини. Споживання обідів супроводжувалось і паралельним сприйманням духовної їжі. А традиційні розповіді були названі так: “Казки і повчальні історії від Тетяни Валентинівни” та “Розповіді з науки і техніки від Марка”.
Знахідки
— Перші занурення та спроби створити інтегрований курс “Історія + література+ географія + мова + образотворче мистецтво + праця”. 2-й і 5-й класи спробували прожити дохристиянський період розвитку людства на території слов´янських поселень. У кінці року з´явився величезний плакат на дві стіни, що складався лише з дитячих робіт, які стосувались цієї теми. На сьогодні ця методика виявилась безпрограшною не тільки у початковій школі, але й в середній.
— Економічна гра. Тривала гра 3 дні — багато ідей народжувалось у процесі гри і зразу ж втілювались. Це була мікромодель сучасного суспільство: дехто виявився спритнішим і зразу ж захопив кращі приміщення (ніхто не здогадався захопити найприбутковішу точку — туалет). Конфлікт розв´язало зразу ж створене патентне бюро, де потрібно було довести життєздатність ідеї та отримати патент і кредит. Кредит використовувався на оренду приміщення, оплату праці найманим робітникам (податкова служба на той час не була в моді), працював банк і були свої вбогі громадяни, які могли харчуватись у благодійній їдальні. Найартистичніші пішли у жебраки і обідали у “ресторані”… Три дні працювали відеозали, закусочні, перукарні, пункти прокату ляльки Барбі, хорошої книги з картинками.., художні салони, пиріжкові, у яких пекли гарячі пончики (студенти збіглись з усього корпусу на докучливі аромати і пробували купони виміняти на місцеві аістинки).
Уже на другій економічній грі у 1994 році з´явились політичні партії, силові структури, видавництва, засоби комунікації, вуличні музиканти, а на другий день відбувся державний переворот, якому передувала поява фальшивих банкнот. Усі події відображались у щогодинній газеті, яка виросла до 15-метрової довжини.
— Зародження перших традицій:
- Святкування Першого дзвоника, який проходив у вигляді “військового” параду, а основними учасниками його були учителі. Парад класично приймали винуватці події — одинадцятикласники, які урочисто розташувались на трибуні, названої “трибуналом” — трибунал був не лише в центрі уваги, але й розумів, що такий парад для нього останній. Цей парад став традиційним, на сьогодні у ньому бере участь вся школа — від першого до десятого класу, і проходить він із справжніми гаслами: “Макс — чекаємо з Америки факс”, “Лариса — ніжніша іриса”, “Артём — всё путём!” …, з музикою та вітальними вигуками і подарунками для майбутніх випускників. Правда, деякі бабусі досі ніяк не можуть змиритись з думкою, що учителі в ластах, хутряних шапках, матросках, на возиках і дитячих велосипедах будуть учити їхніх дітей серйозним предметам.
- Вручення атестатів, яке проходило в “тронному залі” (трон справді був, його функції спочатку виконувало розкішне крісло ручної роботи, з часом його замінив справжній трон, позичений у місцевому театрі), і супроводжувалось виконанням величальних пісень, Тамбовським хором (на сьогодні відбувся чіткий розподіл жанрів — величальні пісні гекзаметром виконує грецький хор, а прощальну пісню — Тамбовський).
- Свято “Галантних кавалерів і прекрасних дам” — це не просто привід разом відсвяткувати 23 лютого і 8 березня, як це робилось за старих часів, а можливість виявити себе і привітати колег у “театрально-капусному” варіанті. І до сьогодні це залишається святом радості, експромту, творчості і є підтвердженням того, що такою відвертою і дружньою командою можна подолати будь-які труднощі.
1994-1995
Події
— Підтримується листування з друзями, яких придбали на фестивалі у Сочі. Вивчається культура рідного краю — майже вся школа подорожує Україною, а найбільше запам´яталося триденне перебування в Києві з відвіданням театрів, музеїв, дитячих закладів, Станції юних натуралістів, соборів. . крім цього, відбуваються зустрічі з Вінницькими поетами, бардами, музикантами. Серія поїздок примусили нас звернутись до історії свого міста, і раптом виявилось, що воно повне цікавими людьми, залюбленими в історію містечка (найяскравіші враження залишив цикл захоплюючих розповідей про старовину математика, барда та історика-любителя Анатолія Секретарьова, автора книги про Вінницю “Старе місто”
— Етнографічні вечори, проведені в цей період, збагатили нас матеріалом, який пізніше вразив наших чергових гостей — Ш.Амонашвілі та Елізабет ван Сантен (до речі, саме до приїзду Елізабет було підготовлено загальношкільний семінар для педагогів Вінниці)
— Благодійні Різдвяні гастролі по лікарнях, дитсадках, будинку пристарілих та квартирах учителів дозволили дітям та дорослим переконатись у цінності такої риси характеру як уміння дарувати іншим радість.
— Квітень-травень — фестиваль нових шкіл у м. Іжевськ (Росія), на якому відбувається зустріч із старими друзями і знайомство (в майбутньому плідне) з новими: “Йєна-план школа” (Нідерланди), “Sity and country”(США, Нью-Йорк), педагог-новатор Лобок., Кіношкола (Москва). Чомусь ця поїздка супроводжувалась цілим рядом курйозів. Почалось все з того, що наші делегати “промахнулись” на 1 годину, яку не врахували при переведенні годинників на російський час, і не попали на останній автобус. А закінчилось цілим рядом випадкових зустрічей протягом кількох годин у 10-мільйонній Москві — спочатку Оксана зустріла Ігоря, з яким мала зустрітись у Вінниці, а пізніше у магазині вони наштовхнулись на Джері — давнього нашого знайомого з США, а через якийсь час — з Кіношколою. У проміжках між цими випадковостями Оксані біля “Великого театру” якийсь юнак просто так подарував квиток на “Корсара”…
— Новий подарунок долі — ще одна майже випадкова зустріч колективу школи з академіком Гончаренком С.У., яка започаткувала подальшу плідну співпрацю з АПН України.
Проблеми
— Перехід якості в кількість. Школа зростає чисельно.
Значно збільшується кількість сімей, які прийшли з надією позбавити дітей проблем, які виникли в авторитарній школі. Школа стає одним з осередків психологічної реабілітації підлітків.
Загострюється проблема мотивації навчання для учнів, тому постає проблема організації психологічної служби для батьків, яким важко сприймати адекватно свою “некомфортну дитину.”
Знахідки
— Найважливіший здобуток цього періоду — досвід проживання різних подій у доброзичливій класно-сімейній атмосфері, налагодження взаємин між дітьми та батьками на основі їх постійної співпраці.
— Театральні підмостки — саме те місце, де кожен може максимально проявити себе та поглянути по-новому на інших. Занурення школи в історію театру, репетиції вистав, виготовлення костюмів, декорацій, музичне оформлення та ще тисячі дрібниць (на перший погляд) і, зрештою, самі вистави у виконанні класних доросло-дитячих (діти — батьки — вчителі) труп — “Езоп”, “Снігова королева”, “Тоді у Севільї” та ін. (усього 9 ) — усім цим жила школа під час театральної декади.
1995 — 1996
Події
— Переїзд у нове приміщення, в якому досі живемо.
— Святкування першого ювілею і проведення першого семінару директорів шкіл міста. Це був, практично, наш найважливіший іспит, який ми витримали перед добре, але не завжди правильно інформованою публікою. Нам нарешті вдалось зруйнувати стереотипи, які заважали зрозуміти вчителям звичайних освітніх закладів головну мету — створення школи, дружньої дитині.
— Друге запрошення на Всесвітню конференцію демократичних шкіл у Ізраїлі, на яку був відкомандирований Олег Ігорович Бєлін.
— Проект “Літньої академії” — як спроба спільного загальношкільного проживання з одночасним зануренням в культурне середовище. Для початку взяли добре знайому і опрацьовану тему “Культура Греції”.
— Оленка Кациман (10 клас) виграє черговий обласний конкурс, який проводив конгрес США і від´їжджає на рік у школу США.
Проблеми
— Рідко яка школа може похвалитися тим, що за свою історію пережила переїзд, який за спостереженнями бувалих дорівнює двом ремонтам або ж одній пожежі, якщо ще взяти до уваги, що нам довелось переїжджати у будівлю, якій майже 30 років, а капітального ремонту вона, на жаль, до нас не бачила, то можна уявити, скільки проблем одночасно довелось розв´язувати. З часом виявилось, що приміщення колишнього дитсадка мало пристосоване навіть для невеликої школи. Звичка жити всім на одному поверсі в одному коридорі, і їсти з однієї каструлі стала причиною певної розгубленості — цілий день, прожитий по закапелках, часто минав без традиційних зустрічей та класичних обговорень новин.
— Нове приміщення дало змогу нашим класам кількісно розростатись, і з´явилась загроза перейти на традиційний стиль викладання з учителем-лектором і учнями-слухачами. Ідея створення школи нового типу почала вимагати детальної розробки нового методичного інструментарію. Так розпочався довгий шлях пошуків 14 учителів, що на сьогодні є авторами більше 100 посібників та методичок.
— Територіальна замкнутість середньої ланки школи стала, як показав досвід, руйнівною для дітей цього віку, вони потрапили в ситуацію обмеженості кола спілкування з дітьми іншого віку і тому серед них стало помічатись посилення негативу.
Знахідки
— Перша спроба (правда не доведена до кінця) запровадити систему майстерень: і лише у 1997 – 1998 навчальному році ця ідея була втілена в життя і на сьогодні ми маємо майстерні з кераміки, журналістики, дебатів, французького театру, м´якої іграшки, кулінарії, школи виживання, умілих ручок (“Очумелые ручки”), елементарного музикування та образотворчого мистецтва, чудес світу…
— Перетворення театрального фестивалю у театральний сезон, який починався у листопаді і закінчувався на початку червня прощальним балом.
— Розробка інтегрованих курсів з російської мови і літератури, географії, історії та науки (біологія, фізика та хімія), які були продовженням занурення географію світу (вивчення культур через вивчення материків).
— Впровадження системи спеціалізації для старшокласників — так зване профільне навчання. Для нашої школи ця система виявилась надто громіздкою і тому трансформувалась у індивідуальні форми роботи — кожен з учнів сам визначає предмети, над якими потрібно попрацювати, а школа забезпечує йому , за рахунок ущільнення навчальної програми протягом року, додаткові профільні заняття у “віконцях” останньої квінти.
— Психологічні тренінги та ігри, які проводились класними керівниками, почали впроваджуватись і практикуватись на класних годинах. Пізніше психологічна служба розвинулась у 3-х напрямках — тренінги для батьків підлітків на тему “Передача відповідальності”, спільні тренінги з батьками та дітьми та вчителями.
— Перший дитячий бізнес-проект, успішно втілений в життя — випуск та реалізація дитячої газети “Колібрі”, матеріали до якої готували, набирали і друкували, і продавали за шалені гроші — 25 копійок із собівартістю 1 гривня (непоганий спосіб “відмивання” батьківських грошей дитячими руками), учні 2-го та 6-го класу.
З часом газета “Колібрі” виросла у гумористичний випуск “Бузько”, а ще пізніше — у “Stork — times” та “АІСТорію”.
1996 -1997
Події
— Участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українська система виховання” у Полтаві. Це був ще один крок до налагодження стосунків з Академією педагогічних наук України. З цього часу школу “АІСТ” починають розглядати як експериментальну площадку Академії: “На засіданні Відділення відзначено продуктивність ідей, покладених в основу діяльності цього навчального закладу, оригінальність форм і методів їх запровадження в життя. Відділення передбачає брати участь у подальшій апробації та реалізації цих ідей, розглядаючи його як один з експериментальних майданчиків Академії педагогічних наук України” (З “Педагогічної газети” — вісника президії АПН №3(33) 1997 року).
— Команда учителів школи займає призові місця у міських інтелектуальних іграх “Що? Де? Коли?” та “Брейн-рингу” . Успішний виступ серед інтелектуалів міста на сьогодні став доброю традицією (1997 р. – 2-е місце на Кубку області з “Брейн-рингу”, 1998 р. – 2-е місце на Кубку області “Що? Де? Коли?” та володарі Кубку області з “Брейн-рингу”, 1999 р. — володарі Кубку області “Що? Де? Коли?” та володарі Кубку області з “Брейн-рингу”, 2000 рік — переможці чемпіонату міста, володарі Кубку області з гри “Що? Де? Коли?”, володарі Кубку області з “Брейн-рингу”). Цю традицію стала підтримувати і учнівська команда нашої школи.
— Знайомство з московською експериментальною “Школою самовизначення”, серед професіоналів відома як школа О.Тубельського. Творча група наших учителів працювала в таких напрямках:
- демократичні засади школи;
- система майстерень;
- творчі форми перевірки знань;
- технологія предметних занурень.
В.Логвин (“Барон Замороне з баронесою у … Вінниці” — “Освіта” від 4 вересня 1996 року):
“Якщо раніше термін “сімейна школа ” базувався на способі організації освітнього закладу нового типу, то тепер він віддзеркалює його спосіб життя, особливий устрій, дух, атмосферу. Ліквідовано всі бар´єри між батьками, учнями й учителями. Усі — одна велика родина, з її одвічними і неоціненними законами і заповідями, устремліннями і помислами.
Елізабет ван Сантен — голова Європейської асоціації шкіл Монтессорі — на одній з міжнародних конференцій щодо демократизації освіти, закрема, відзначила: “АІСТ” успішно розвиває взаємини дітей і батьків. Звичну проблему “сім´я і школа” замінено іншою — “сім´я у школі” Велику роль у її вирішенні відіграють шкільні свята, соціальна і навіть почасти методична реабілітація дітей”.
— Перемога Ботвінник Каті (8 клас) та Криночкіної Оксани (10 клас) у міському конкурсі поетів-початківців “Зелене гроно”. Натхненна перемогою, Катя 3 роки під ряд завойовує перші місця у цьому конкурсі. Сьогодні вона навчається у відомому Московському фізико-технічному інституті, а її ім´я занесене до ???“Золотої книги” м. Вінниці.
Проблеми
— Школа залишилась без бюджетного фінансування. Через нашу неготовність до такого повороту подій ми почали накопичувати борги за комунальні послуги. Прийшлось піднімати плату за навчання, що викликало цілий ряд проблем, які ми зразу ж відчули — серйозно міняється соціальний контингент — від нас стали відходити хороші сім´ї з середнім достатком, а з новими сім´ями прийшлось починити все з початку. Наплив дітей з традиційних шкіл з традиційними шкільними звичками поставив під загрозу збереження сімейної атмосфери взаєморозуміння та взаємодовіри. Саме цей досвід став дуже цінним у подальшій роботі з новими сім´ями, ми усвідомили, що можемо уникнути перетворення у школу обслуговування для багатих.
Знахідки
— Перший зимовий туристичний виїзд у Карпати. Ми зайвий раз переконались, як важливо підтримувати туристичний цикл, який раніше складався з літніх походів — пішохідних, водних і спелеологічних. Для нас походи стали продовженням навчального процесу коли відкривався шанс побачити дитину у нестандартних ситуаціях, а для школярів — це була можливість випробувати себе, своїх друзів і свою сім´ю, яка часто вирушала разом з нами.
— “Виїзна колегія”, присвячена останньому дзвонику, яка розпочалась відкриттям купального сезону, а закінчилась футбольним матчем між командами старшокласників та учителів.
1997 -1998
Події
— Нас уже 200+100! — 200 учнів від 3-х до 17-ти років та 100 робочих місць.
— Рік великих перебудов, які здійснювались спільними зусиллями і в короткі терміни — все потрібно було закінчити до початку Міжнародної конференції демократичної освіти IDEC
— Виграш чергового ґранту фонду “Відродження” для проведення Міжнародної конференції.
— Знімається сюжет про школу, який став частиною кінофільму про Вінницю.
— Перші учнівські статті у міжнародному дитячому журналі ”FAX!”. На сьогодні у цьому журналі опубліковано ….??? статей, написаних нашими учнями.
— У зимовому навчальному таборі “Дебати для молодших” у м. Києві після спання на підлозі у спальних мішках, користування великою бібліотекою та консультацій професійного юриста Олеся Михайлівна почала професійно готувати шкільну команду учнів 6 — 9 класів для виступу на регіональних змаганнях з дебатів.
— Проведення Міжнародної конференції демократичних шкіл IDEC (100 учасників з 8 країн світу), яка розвіяла не один міф про Україну, як посткомуністичну державу з рештками тоталітарного режиму, з незрозумілими звичаями, жахливими наслідками Чорнобильської трагедії. Мало хто вірив до конференції, що в недемократичному суспільстві може виникнути та існувати демократична школа. Хоча “АІСТ” не претендував на звання такої, але зрештою нам дали зрозуміти, що на Заході демократична школа — це засіб досягнення мети того, чого ми вже досягли власним шляхом — тому не потрібно створювати навчального закладу за їхніми зразками, а рухатись в обраному напрямкові, адже головне — це гармонійні стосунки між дорослими та дітьми, взаєморозуміння та взаємоповага, а в результаті — позитивна мотивація у навчанні.
Конференція стала першою серйозною пробою на міцність. Ми не просто здобули багато друзів, а й дали учням “АІСТу” можливість поспілкуватись з однолітками з інших шкіл, з інших країн, більше того, наші діти навіть виконували дипломатичну місію, стверджуючи, що вони цілком вільні у своєму спілкуванні і життя в мультикультурному середовищі дозволяє усвідомити їм свою національну приналежність.
Пізніше, коли хтось хотів дізнатись про рівень проведення наступних конференцій IDEC у Великій Британії, Японії чи Ізраїлі, часто вживав фразу: “Чи було так добре, як в “АІСТі” — нас це не лише приємно вразило, але й стало найвищою оцінкою усіх наших старань.”
З приємних спогадів про конференцію
- Непередбачене відключення світла через негоду стало причиною відмови ресторану далі харчувати учасників конференції, які з радістю перебрались “столуватись” у школу, давши високу оцінку нашій домашній кухні.
- Після кількох випусків щоденних газет, які відображали хід конференції раптом на 3-й день одночасно з´явилось кілька письмових дитячих варіантів висвітлення конференції у їхньому баченні (слід взяти до уваги, що це був липень місяць, а школа була наповнена учнями, їхніми друзями та родичами).
- Запам´ятались презентація школи “Sonds” (Велика Британія), яку представляв Девід Грібл — він оголосив: “Я не вмію говорити, тому краще буду стислим і заграю…”.
- На прощання японці залишили нам паперових журавликів і підкорили всю публіку українськими танцями, які встигли вивчити з Тонею Шевченко, ученицею 6-го класу.
З не дуже приємних спогадів…
- Коли постало питання про проведення чергової конференції IDEC у Східній Європі, то відповідь була однозначною — НІ!.А причина цього досить банальна: не налагоджені дипломатичні стосунки з деякими державами (до нас так і не одержали в´їзні візи делегації з Гон-Конгу і Палестини), жахливе бездоріжжя непередбачена погода (протягом усієї конференції лив дощ і тому нам довелось зігрівати всіх учасників теплими речами), що ми , правда, робили з радістю), а про наш житловий і транспортний сервіс можна не розповідати…
- У ніч, коли ми прощалися з останньою делегацією, зі школи зникла вся апаратура, отримана на гранд фонду Відродження.
— Останній акорд 1997 — 1998 н. р. — участь делегації “АІСТа” у міжнародній конференції малих шкіл (м. Лаппієромта, Фінляндія). Саме там було покладено початок дружбі і плідній співпраці із сім´єю П.В.Виноградова, автора надзвичайно цікавої і ефективної методики “Елементарного музикування”, представниками московської школи “Ковчег”, у якій навчаються як і цілком здорові діти, так і ті, у яких є серйозні фізичні вади, проблеми розумового розвитку.
Хвиля вражень від IDEC і від конференції у Фінляндії внесла наш колектив у новий навчальний рік.
Знахідки
— Введення факультативу для учнів середніх класів “Бібліотечна година”, розрахованого на підтримку в дітей інтересу до книги. Це стало своєрідною “книготерапією”, під час якої відбувались непояснимі трансформації з , найнепосидючішими, найнеспокійнішими учнями, лише тому, що читали вони те, що хотіли самі, а не те, їм “нав´язували”. В результаті ми отримали список літератури, цікавої певному вікові, а діти зрозуміли, що читання книг — це відпочинок, насолода і радість.
— Поява ще однієї майстерні — “Школа виживання”, яка на сьогодні користується особливим інтересом серед учнів середньої школи. Кого б не зацікавили б такі теми:
“Я сам удома, а за дверима — злодій”,
“Як розпалити багаття без сірників?”
“Як добути питну воду?”
“Перша медична допомога”
“Їстивні рослини”
“Ліс зустрічає по одягу”
— Після поїздки команди наших учителів у Фінляндію у шкільному навчальному плані з´явився ще один предмет “Елементарне музикування”, головною метою якого є не тільки навчання музики , але й створення умов для співпраці, крім того, учні повинні навчатись слухати і розуміти інших з півслова, півзвука, півнатяку, адже саме без цього не зможе зазвучати оркестр. А монтессорики (7 9 років) із завзяттям взялися за розробку індивідуальних творчих проектів на різноманітні теми:
“Нова модель мотоцикла”
“Не нудьгуй”
“Динозаврики (доісторична епоха)”
“Чудо хімічної лабораторії” та багато інших.
— Майстерня журналістики видає перші продукти своєї діяльності — щомісячну газету “АІСТорія”, яка повністю створювалась, видавалась і реалізовувалась дітьми 5 — 6 класів, при цьому видавці дотримувались головної теми — хроніка життя школи.
Проблеми
— Перегляд і оцінка зробленого з метою систематизації для збору матеріалів на Міжнародну конференцію IDEC.
— Поїздка на конференцію малих шкіл у Фінляндії дала свіжий погляд на проблему сумісного навчання хворих дітей та дітей-інвалідів у колективі здорових однолітків. Розпочався пошук можливих шляхів її вирішення.
1998 -1999
Події
— Натхненні ідеями, яких безліч літало на конференції IDEC наші старшокласники (Ботвінник Катя (10 кл.) та Калмикова Наталя (11 кл) почали випускати “місцеву” газету “Stork — times”, яка склала здорову конкуренцію “АІСТорії”.
— 40 представників школи “АІСТ” (діти, учителі, батьки) їдуть у закордонне турне на запрошення Школи Самовизначення (м. Москва — директор О.Тубельський) для участі у святковому ліцейному тижні. Скориставшись нагодою, ми завітали до наших нових друзів — ліцею “Ключ”, “Ковчегу”, Монтессорі-центру та Кіношколи. Саме у Москві ми вперше дізнались, що таке справжня автомобільна пробка, коли застрягли автобусом посеред міста на кілька годин, а в цей час у школі Тубельського розпочинався Пушкінський бал, але без нас. Врешті, українські паломники у залитих сльозами бальних платтях, таки з´явились на фінал балу і встигли зачарувати місцевих кавалерів.
— Всього через кілька місяців відбулось чергова подрож, тільки вже у південно-західному напрямкові. Протягом місяця весь 7-й клас аістят зачаровував мешканців італійського містечка українськими піснями та танцями, вражав рівнем освіти (виявляється, шкільна програма нашого 7-го класу набагато випереджає програму італійських однолітків). Поверталися всі засмаглими з легким італійським акцентом і надією на продовження традиції схожих поїздок, залишивши надовго на європейському чобітку приємні враження про себе та багато рецептів українських страв.
— Поки учні середніх та старших класів мандрували по Європі, наші п´ятикласники “осіли” в Африці. Їхнє занурення у Єгипетську культуру закінчилось чудовою виставою та виданням книги з дитячими роботами, присвяченими темі “Єгипет”.
Знахідки
— Участь у нових міжнародних проектах, які дають нашим учням можливість мовної практики та очного знайомства із культурою різних народів світу. Це один із вирішальних кроків на шляху до співпраці з ЮНЕСКО.
— Переконання в тому, що творчі майстерні в умовах вільного вибору сприяють втіленню концепції особистісно-орієнтованого підходу. Попит на роботу в майстернях народив пропозицію щодо розширення їх спектру (кількість майстерень з 8 зростає до 13 а 2 через 2 роки здійснилось давно вимріяне — діти почали організовувати власні майстерні!).
— Після перших спроб впровадити систему “Елементарного музикування” школа вийшла на новий якісний рівень: протягом цього навчального року сам Л.Виноградов проводить на базі “АІСТа” семінари для міста та області “Елементарне музикування ” — методика впровадження”. На сьогодні вже проведено 7 схожих семінарів, а ми стали єдиним центром в Україні, який пропагує, впроваджує систему і надає допомогу всім зацікавленим. До друку готується книга Л.В.Виноградова, творчий переклад, до речі, визнаний автором “навіть кращим за оригінал”, українською мовою здійснив учитель української мови і літератури Т.П.Ткачук.
Проблеми
— Гостро постає проблема матеріального забезпечення майстерень.
— Невідповідність темпів дидактичного та методичного росту матеріально-технічному та фінансовому забезпеченню. Відчутнішою стає нестача комп´ютерного класу, як наслідок — деякі наші учні залишають школу.
— Висока ціна на комунальні послуги примушує нас побудувати власну котельню і переобладнати всю систему теплозабезпечення у школі, що черговий раз прорвало ледь залатану діру у фінансовій кишені.
1999 — 2000
Події
— Дата 3 вересня стала новою точкою відліку для нашої школи. “АІСТ” стає 33 навчальним закладом в Україні і першим (поки що єдиним) в області із статусом асоційованої школи ЮНЕСКО.
До традиційних шкільних свят додались міжнародні свята ЮНЕСКО, які були щиро сприйняті учнівським, учительським та батьківським колективами. На церемонії вручення сертифікату кожен клас отримав майже справжні авіаквитки та путівки на весь навчальний рік до таких країн:
Монтессорики — Голландія
1 кл. — Велика Британія
2 кл. — Росія
3 кл. — Японія (пізніше Індія)
5 кл — Греція
6 кл — Іспанія
7 кл. — Франція
8 кл. — Іран
9 кл. — США
10 кл. — Ізраїль
11 кл. — Німеччина
Підсумком таких подорожей-занурень у культуру, побут, традиції, історію названих країн стали презентації з піснями, танцями, костюмами, виставами , творчими роботами, виставками власних картин, керамічних виробів, національними стравами та іншим, яке краще було б побачити, почути, посмакувати і тримати в руках.
— Робота колективу школи спрямована на розвиток інтелектуальних здібностей учнів та їх соціальну адаптацію, знаходить відображення і в такій формі як інтелектуальні ігри. Учні з нетерпінням чекали п´ятниці, коли Олександр Миколайович Савельєв розпочинав чергове засідання клубу “Що? Де? Коли?”. ”Набирає обертів інтелектуальна гра “Дебати”.
Крім звичних турнірів різних рівнів (від шкільних до всеукраїнських), розробляється курс ознайомчих лекцій для учителів (на базі обласного інституту післядипломної освіти педпрацівників) та для студентів Вінницького педагогічного університету, а з міським телецентром “Іштар” планується проект “Теледебати”.
— Учні школи все частіше виходять на позашкільну арену як учасники різних мистецьких конкурсів та фестивалів різних рівнів. Учасники студії бальних танців Назарова Д., Гефтер А., Коцюбинський К., (5 кл.) — постійні учасники міжміських та всеукраїнських конкурсів. Учениця 6 кл. Бєлякова М. стала лауреатом всеукраїнського конкурсу юних виконавців (скрипка, фортепіано). Учениця 1 кл. Романюк О , солістка муніципальної студії “Зоряна мрія” стала лауреатом першої премії 5-го міжнародного конкурсу “Виграй удачу” в Польщі, лауреатом 3-тьої премії 3-тього Всеукраїнського конкурсу “Чорноморські ігри”.
— Мажорним акордом на закінчення навчального року стали перші олімпійські ігри, в яких взяли участь учні 1 — 8 та 10 класів.
— Участь у ІІІ-й Міжнародній виставці “Сучасна освіта — 2000”. Наш стенд відрізнявся від решти відсутністю комп´ютерних спецефектів, але привертав увагу всіх присутніх домашністю, теплом та яскравими дитячими роботами, які були відзначені особливим дипломом.
- Участь у черговій конференції демократичних шкіл світу IDEC
Із “АІСТОРІЇ”
“АІСТ” в Японії
“В Японію ми добирались через Москву. У Московському аеропорту зустрілись зі старими знайомими — московською школою “Ключ”. Далі летіли разом. Над Японським морем ми потрапили у тайфун. Літак почало кидати з боку на бік, вгору і вниз! Нам оголосили, що тут зона турбулентності і попросили пристебнути ремені. Стюардеса навпроти зблідла і вчепилась руками у крісло. Та, слава Богу, все обійшлося. У Токійському аеропорті нас зустріли друзі з школи “Токіо — Шуре”, Ізраїлю та школи Тубельського.
На конференції було багато презентацій шкіл, семінарів, майстерень. Та на превеликий жаль, всі події відбувались одночасно, тому все подивитись могли лише японці. Джері Мінц (США) заявив, що найкраща конференція альтернативних шкіл була у Вінниці, у школі “АІСТ”. З ним погодились англійці, ізраїльтяни та новозеландці.
Наші учні Сашко Кулик та Наталочка Зайцева добряче попрацювали на конференції. Сашко виступив англійською на мітингові і відповів на безліч запитань. Його виступ мав шалений успіх. Репортаж про це транслювався у Японії та інших країнах світу.
Наталочка вела майстерні витинанки, розпису по глині, дереву, плетива з бісеру, гри на флейті. Майстерні відвідало багато дітей та дорослих. Спілкуватись, зрозуміло, англійською”
Знахідки
— Перший досвід проведення олімпійських ігор, не зважаючи на великі труднощі, пов´язані з матеріально-технічним забезпеченням, став успішним і започаткував нову шкільну традицію.
— Цикл зустрічей “Я розповім вам про…”, який було організовано Іриною Сергіївною , дав можливість всім бажаючим познайомити із захоплень і роздумів. Ними стали 5 викладачів нашої школи, які представили такі теми:
- “Особиста точка зору на “Слово о полку Ігоревім.”
- “Про міфи в історії.”
- “СРСР: вихід із системи.”
- “Тематика українських народних пісень”
- “Творчість Ліни Костенко”
- “Театральні прем´єри Москви”
Мету — створення ситуації успіху для виступаючих та знайомство із новими темами можна вважати виконаною.
Проблема
Розпочалась серйозна підготовка до першої атестації школи. Як виявилось, у творчому процесі руки часто не доходили до оформлення всієї небхідної документації.
2000 – 2001
“АІСТ” під мікроскопом – таку умовну назву можна дати цьому навчальному рокові:
Школа прожила 10 років (нарешті пройдено повний шкільний цикл – від 1-го до 11-го класу), тому прийшов час переосмислень, підведення підсумків та визначень нових рубежів. Саме це стало головним предметом розмови на підсумковій ювілейній конференції, яка проходила 9-10 січня 2001 року з участю всіх наших найкращіх друзів, колег, журналістів (зареєстрованих 237 чоловік…). До нас завітали гості з США (Джері Мінц), Угорщини (школа “Роджерс”), Росії (“Ключ” – гуманітарний ліцей-школа; “Ковчег”, Москва; школа Самовизначення, Москва), Македонія (Олександра М.Кобільскі), м.Житомира (Асоційованою школою ЮНЕСКО), м.Львова (Асоційованою школою ЮНЕСКО), м.Києва (М.С.Вашуленко – вчений секретар АПН України), а також представники міського управління освіти (Г.В.Мисак – начальник управління освіти м.Вінниці), головний інспектор обласного управління освіти і науки при Вінницькій облдержадміністрації – В.В.Янковський, зав. міського методкабінету Л.Г.Гордієнко, радник міського голови В.М.Бондарчук.
У ході конференції одночасно була задіяна вся територія школи – ми намагались показати якомога більше знахідок, зібраних за все існування школи:
І. Особливості навчання дітей з 3-х років до 3-го класу (“з 3-х до 3-х”):
- система Монтессорі у Стартовій школі;
- розвиваюче навчання у підготовчих класах;
- система занурень у початковій школі.
До речі, найактивнішим учасником був учений секретар АПН України М.С.Вашуленко.
ІІ. Як збудували школу, дружню дитині (робота учительської команди, оцінювання успіхів дитини, школа і життя, структура навчального року).
ІІІ. Демократичні школи IDEC (презентація демократичних шкіл та асоційованих шкіл ЮНЕСКО, обмін досвідом, збори).
ІV. Творчі майстерні для дорослих від дітей.
Подарунком для всіх дітей, які допомагали проводити конференцію, стала поїздка до Києва з відвіданням музеїв, Київської лаври та представництва ЮНІСЕФ.
Щовечора гостей чекали у музичній вітальні, тенісному залі, відеосалоні та імпровізованій кав’ярні з дружніми розмовами.
Другою визначальною подією у цьому році стало офіційне затвердження школи Академією педагогічних наук як експериментального майданчика.
Цілісність педагогічного процесу створила складнощі під час вибору відділення, яке мало стати нашим куратором. “АІСТ” викликав інтерес своїми здобутками і у галузі управління, і дидактичної та методичної роботи, і виховання, винятковістю яких було взаємопроникнення та взаємоєдність. Підтвердженням цього була доповідь творчої команди з 8-ми чоловік на засіданні відделення дидактики, методики та інформативних технологій в освіті АПН.
Очікування атестації – гірше самої атестації – істина, відома будь-якому учителеві. Нам же прийшлось розтягнути це “задоволення” на 14 місяців!!! У всіх почало складатись враження, що ми долаємо марафонську дистанцію з перешкодами. Єдине, що зігрівало нас – то це думка про те, що наступна атестація припаде на наш наступний ювілей. До речі, журналіст московського “Першого вересня” А.Русаков про очікувану атестацію сказав так: “Дивно, що до цієї головної, всесвітньої слави педагогічної Вінниці в самій Вінниці не дуже знають, як ставитись. При всій доброзичливості до “АІСТа” міського начальства – та ж сама атестація, що насувалась, для школи, найменш заклопотаної детальною звітністю, заздалегідь проблематична, ніж для найзанедбанішої з традиційних шкіл. Зрештою, це вічний парадокс видатних педагогічних явищ: як з ним не налаштовуйся по-доброму, вони час від часу дратують своєю невписаністю в прийняті форми і розпорядки. А з якою мірою поваги слід ставитись до них, стає зрозумілим лише років через 50, коли їх захоплено почнуть вивчати з уривків спогадів очевидців”.
Дві “генеральні репетиції”, проведені під час ювілейної конференції та доповіді в АПН, в якійсь мірі заспокоїли нас і ми без вагань запропонували з самого початку атестаційної комісії характерну для шкіл форму знайомства з колективом. Круглий стіл за участю команди учителів та гостей прийшов у діловій, доброзичливій, зацікавленій атмосфері, яка й збереглась до кінця спільної роботи протягом двох тижнів.
Результатом атестації стало скліплення містка довіри між школою та міським управлінням освіти.
Вкотре пригадались слова Пет Едвардз з Нової Зеландії (школа Tamariki), які вона сказала під час презентації IDEC: “Як вам пощастило. Вас розуміє місцеве керівництво освітою”.
— Участь у конференції UNICEF – “Змінимо світ разом з дітьми”. Результатом конференції стала всеукраїнська акція “Скажіть дітям «Так!»”, у якій ми взяли активну участь. Це міжнародна акція, організована фондом UNICEF у рамках підготовки до спеціальної сесії генеральної асамблеї ООН в інтересах дітей.
— Міське управління освіти стало нашим надійним партнером у згаданій акції. Збір і детальний аналіз більше 40 000 анкет – це результат кампанії, осередком якої у Вінницькій області став “АІСТ”.
— Ви були коли-небудь у Парижі?.. А ми – ні. Зате співпраця з демократичними та асоційованими школами ЮНЕСКО дозволила нашим дітям побувати у Польщі та Угорщині, а звіт про ці незабутні дні вони відіслали у штаб-квартиру ЮНЕСКО з надією побувати і там.
— Чергова конференція демократичних шкіл IDEC цього разу проходила в Ізраїлі. Через напружені стосунки з Палестиною, делегації з багатьох країн не наважились взяти у ній участь, таким чином миротворча функція конференції не здійснилась. Делегації з України та Росії виявились найсміливішими, тому їм випала хороша нагода детально познайомитись із системою демократичних шкіл в Ізраїлі.
— “Я знаю місце у нашій Вінниці, де люди посміхаються” – з цієї фрази розпочалось знайомство Марії Григорівни з сумним журналістом вуличного телебачення, який безрезультатно розшукував групу вчителів для участі у телемості. Наступного дня на колегії з’явився молодий чоловік з сумними очами, якого по-аістиному напоїли чаєм, пригостили пирогом, при цьому не припиняючи обговорення чергових проблем. Невідомо, що стало вирішальним, але наступного дня шкільний двір перетворився в базовий майданчик всеукраїнського вуличного телебачення, а діти й учителі “АІСТа” стали експертною групою, яка вела бесіду на тему “Чи ви боїтесь віддавати свою дитину до школи?” з 14 містами України.
“Знахідки”
— Підсумком двохтижневого занурення в українську культуру став великий ярмарок у день Святого Андрія. Чого тільки не було на ярмаркові: захоплюючі виступи усіх класів, кусання калити, перетягування канату, імпровізація на тему українських прислівів, коломийки про життя 6-го класу. Обов’язкові дві куми-ведучі усього дійства, троїсті музики… а найголовніше – аістинки, які можна було за все це заробити і зразу ж потратити на ярмаркові, а на ярмаркові продавались дитячі роботи, виготовлені на майстернях та всяка-превсяка смакота…
— Презентації (рекламна та підсумкова) шкільних творчих майстерень. Діти, як завжди, вибирали собі майстерні та майстра, але кількість вакансій була обмежена. Як показав досвід, підбір на конкупсній основі у майстерню є хорошим стимулом у подальшій роботі для дітей.
— Традиційний вечір поезії цього разу проходив за участю Вінницького кдубу авторської пісні “Метро”. Взаємна зацікавленість переросла у плідну співпрацю.
— Участь у міжнародній акції “Скажить дітям «Так!»” дала нашим дітям можливість набути хорошого соціологічного досвіду. Діти, як виявилось, з задоволенням скористались нагодою побути у ролі дорослих опитувачів, які піднімали справді важливі питання. Деякі з них виявились надзвичайно винахідливими аналітиками: вони вирахували найлюдніші і водночас найпристосованіші для опитування місця – це черги до перукарень, нотаріусів, лікарів… А ще вони навчились правильно формулювати питання, враховувати аудиторію, знаходити аргументи та інтонації – тобто, бути справжніми дипломатами.
Проблеми
- Велика перевтома учителів через перенасиченість навчального року.
Хвилювання в очікуванні атестації передалось дітям, яких ми часто не помічали за виконанням формальної, але вкрай необхідної, роботи. Правда, діти зрозуміли наш стан і всіляко намагались підтримати дорослих (це було одним з найприємніших результатів атестації).
- Поява у школі складних дорослих дітей, які почали ставитись до школи споживацьки (“Я плачу вам гроші, тому забезпечте мені безпроблемне життя”).
- Ми працювали з дітьми з дуже забезпечених сімей, які уміли спілкуватись лише з комп’ютером і охоронцем.
Вони не справляли враження щасливих дітей. Спочатку намагались купити дружбу однолітків розкішними іграшками і солодощами, проте відворотно опинялися у психологічному вакуумі.
Якщо така дитина утримувалася в школі, проходило немало часу, аби вона зрозуміла, чому скромно вдягнені діти радісно ганяють на майданчику старий футбольний м’яч; демонструють почуття гідності; вільно обговорюють з дорослими філософські й актуальні теми; разом з батьками (!) й учителями (!!) грають у виставах і ходять у походи.
Практично завжди така дитина, подолавши здивування, вибирає рівноправне партнерство.
Але тоді починаються проблеми в сім’ї, бо на сьогоднішний день багаті українські родини – це люди, які дуже швидко стали заможніми, але не мають історичної культури розпоряджатись великими грошима. Ми спостерігали трагікомічні прояви.
- Наша школа стає місцем, де батьки намагаються рятувати своїх дітей від депресивного фону суспільства Внаслідок ретельного дослідження ми з’ясували, що на стан здоров’я дітей (фізичний, психічний і моральний) катастрофічно погіршують такі фактори, як:
- загрожуючий економічний фон;
- низький рівень охорони здоров’я і якості життя;
- сітка доступних спортивних секцій, яка звужується;
- зубожіння спортивної бази міста;
- надзвичайна зайнятість батьків;
- гіподінамія як результат автомобілізації, захоплення телебаченням, комп’ютером;
- репродуктивна функція жінки, що знижується;
- навчальне навантаження, що збільшується, і контроль за його виконанням, що посилюється;
- сцени жорстокості, технології насилля, злочини, які постійно з’являються на екрані;
- кримінальна статистика, що підвищує рівень тривожності, нервозності людей;
- стан пригніченості, неповноцінності від проживання у бідній країні;
- почуття вини батьків за свою фінансову неспроможність..
Зрозуміло, що все перераховане є проблемою всієї державиі вирішити її поодинці неможливо
P.S. Пройшло 11 років, а проблема залишилась відкритою – хороша освіта ненасильницьким шляхом, але на сьогодні ми зіткнулись з іншою, як виявилось, набагато серйознішою проблемою – кому потрібна саме така освіта?
Відомий телеведучий Володимир Познер якось сказав, що він знає тільки одну школу, де вміють об’єднати свободу та добру освіту. Це унікальна школа “City and Country” в США.
Ми зустрічались з викладачами “City and Country” на фестивалі “Авторська школа” в Іжевську. Вони пишаються своєю системою, яка передбачає “проживання” дитини рік за роком в основних блоках соціального життя: “Будівництво”, “Пошта”, “Банк”, “Сад”, “Ферма” и т.і. У них відмінно вивчена команда та чудова матеріальна база.
Ми ж маємо:
- Добре розроблену, замовлену часом, утверджену досвідом, ідею радісного, розумного, творчого, здорового проживання шкільних років учнем і його сім’єю.
- Команду яскравих обдарованих професіоналів, плідність роботи яких перевірена роками. У цілому – це гармонія досвіду, мудрості, зрілості та палкої сміливої юності.
Щоб мати можливості займатися улюбленою справою, літом всі багато і тяжко працюють (на городі, на будівництві та ін.)
- Відпрацьовані дружні, професійні й творчі зв’язки із школами світу, що окрилює, емоційно збагачує, розширює інформаційні горизонти й дає можливість продуктивно проводити власні семінари і конференції для вчителів області.
Але відсутність з 1997р. бюджетного фінансування заважає розвитку матеріально-технічній базі школи, що може негативно впливати на якість знань наших учнів у предметах природничо-наукового циклу. Питання технічної організації праці та відпочинку учителів також поки що не знайшли відповідного вирішення.
Сподіваємось, що ми будемо цікавими для нової України, з її новими поглядами на освіту
Маленький епілог
10 років тому школа знайшла підтримку відомих педагогів світу на першому міжнародному фестивалі “Школа для дитини” в Криму. Другий міжнародний фестиваль проходив на кораблі у серпні 2001 року в Росії , на ньому були присутні діти та випускники (учасники першого фестивалю) нашої школи. Роз’їхались учасники фестивалю натхненними новими ідеями, впевненими у своєму виборі, але за серпнем прийшов вересень, і поставив чергове питання – як бути далі?
“Перше вересня” (Москва) №65 від 18.09.01. – 2 стор.:
“І ось вересень. Страшний не лише для американців, але й для всіх людей, які живуть на Землі.
У той же день полетіли за океан наші тривожні листи. “Привіт, Джері! Це Сашко Кулик із школи “АІСТ”. Як ви? Як ваші друзі? Ми всі тут дуже за вас переживаємо. Того, що трапилось, не повинно було трапитись ніколи. Це вже навіть не трагедія. Це жах. Ми з вами”
Американський учитель Джері Мінц відповів цьому хлопчикові так:
“Дорогий Сашку! Коли схоже відбувається, дуже важко стримати у фокусі і наших умов, і наших сердець те, що ми намагаємось здійснити в житті, те, заради чого ми й живемо. Ідея створення гарних, здорових, щасливих, творчих, сильних шкіл блідне перед лицем такої трагедії. І в той же час якимось найсокровеннішим чином головна справа в житті кожного з нас і є відповіддю на трагедію, що трапилась. Тому що я не можу повірити, що учні шкіл, про які я мрію, про які мріємо ми, учні шкіл, які ми створюємо, могли б опинитись серед авторів такого жаху. І навіть якби їм наказали зробити щось схоже, я не можу повірити, що випускники схожих шкіл виконали б цей наказ. Так що краща відповідь на те, що трапилось – продовжувати наші зусилля із збереження і будівництва гарних, вільних, розумних, творчих шкіл. У цьому моя віра. У цьому моя надія.
Ваш друг Джері”.